• Задать вопрос менеджеру

Twitter новости

Обучение письменному иноязычному общению на основе ИКТ http://t.co/IK2NAjncrk

Online-опрос

Антиплагиат онлайнДипломант
Яндекс.Метрика

Вставні конструкції як стилістичні засоби

Предмет:Литература
Тип:Курсовая
Объем, листов:34
Word
Получить полную версию работы
Релевантные слова:«дт», вставні, речення, вони, від, також, слова, змІ, вказують, конструкції, модальності, вставних, тому, доступу, Наприклад
Процент оригинальности:
88 %
Цена:100 руб.
Содержание:

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ. 3

ВСТУП. 7

РОЗДІЛ І. Поняття стилістичного синтаксису. 9

1. 1. Вставні конструкції як стилістеми. 9

1. 2. Структурні типи вставних конструкцій. 11

1. 3. Стилістичний потенціал вставних конструкцій. 13

Висновки до розділу І. 17

РОЗДІЛ ІІ. Вставні конструкції у ЗМІ. 19

2. 1. Стилістичні функції вставних конструкцій. 19

2. 1. 1. ВК, що вказують на те, кому належить висловлена думка. 21

2. 1. 2. ВК, що вказують на зв'язок висловлюваного з контекстом. 23

2. 1. 3. ВК, що вказують на ставлення мовця до висловленої ним думки. 26

Висновки до розділу ІІ. 28

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ. 29

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ. 33

Вступление:

Проблема вживання ВК, розмежування їх зі вставленими, стилістичне значення вивчалися багатьма науковцями: І. Житар, І. Вихованцем, О. Синявським, Р. Кацавцем тощо. Стилістичне використання і необхідність вставних конструкцій в ЗМІ – це мало досліджена, але актуальна тема. Адже сучасні ЗМІ часто використовують стилістичні засоби, не розуміючи їхнього змісту.

Для стилістичного розуміння ВК необхідно на матеріалах ЗМІ проаналізувати доцільність їх вживання та визначити, з якою метою сучасні журналісти використовують ці стилістеми. Для досягнення цієї мети розв’язано такі завдання:

• узагальнено погляди багатьох мовознавців;

• установлено коло ВК за їх стилістичними значеннями;

• схарактеризовано структурно-семантичні відношення між ВК та мовцями, що їх вживають;

• проаналізовано формальні й семантичні зв’язки ВК у текстах ЗМІ;

• визначено стилістичний потенціал ВК;

• з’ясовано причини структурної та семантичної ролі ВК у ЗМІ;

• установлено типи ВК;

• проведено порівняльний аналіз ВК у різних виданнях ЗМІ .

Об’єктом дослідження в курсовій роботі став стилістичний аспект функціювання ВК.

Предметом дослідження є ВК у ЗМІ.

Джерелами фактичного матеріалу стали статті газет «Дзеркало тижня», «Україна молода», «День», «Українська правда», «Експрес», журналу «Український тиждень» та інтернет-видання «Кореспондент. нет».

Наукова новизна виконаної роботи полягає в тому, що в ній уперше досліджено структурно-семантичні відношення ВК у текстах ЗМІ. Визначено мету, роль і типи ВК у сучасних ЗМІ.

Теоретичне значення дослідження. Зроблені на основі проаналізованого матеріалу висновки й узагальнення доповнюють та поглиблюють роботи мовознавців, які торкалися теми раніше.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для подальшого розмежування вставних і вставлених конструкцій, для глибшого вивчення мови сучасних ЗМІ та для доцільного використання ВК у ЗМІ.

Для оцінки вживання ВК у сучасних ЗМІ, використано порівняльний метод дослідження.

Структура й обсяг роботи. Мета й завдання дослідження зумовили структуру курсової роботи, яка складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури та додатків. Повний обсяг дослідження становить _35_ сторінок, основного тексту – ___ сторінок, додатків – __сторінок. У списку літератури – __ найменувань.

Заключение:

Вставні конструкції – це стилістеми, які не мають граматичного зв’язку з реченням і висловлюють думку мовця щодо висвітленої ним теми, тобто основною ознакою яких є функція модальності.

За структурою виділяються вставні слова, словосполучення і речення. Вони не пов’язані з іншими членами речення синтаксичним зв’язком, проте пов’язані з ним інтонаційно та за змістом. Приєднуються вставні конструкції до речення без сполучників або за допомогою сполучників сурядності та підрядності.

Позиція вставних конструкцій у реченні різноманітна. Вони можуть займати пре-, інтер- і постпозицію. Це пояснюється тим, що вставні конструкції не модифікують зміст тексту, а лише забарвлюють.

Вставні словосполучення можуть бути вільні та фразеологічні (дієслівні та іменні), а вставні речення переважно односкладні – означено-, неозначено- та узагальнено-особові, безособові.

Вставні словосполучення відрізняються від звичайних синтаксичних тим, що в них відсутні граматичні звязки, семантична єдность компонентів, які дозволяють словосполученню виконувати номінативну функцію.

Стилістичну зацікавленість вставні конструкції викликають тому, що вони надають експресивну оцінку сказаному та часто закріплюються за функціональним стилем.

Основною функцією ВК є функція вираження значення суб’єктивної модальності. Об’єктивно-оцінна функція – лише її різновид.

Структурні типи ВК ще не вивчені остаточно і постійно змінюються. Але цікавим є те, що функціональна специфіка вставних конструкцій уміщує потужний потенціал. Завдяки вставним конструкціям автори мають змогу яскраво і колоритно подати читачеві діалог, імітуючи звичайну розмову, забарвити художньо-публіцистичний текст, а також впливати таким чином на суспільну думку. Зловживання вставними конструкціями знижує культуру мовлення.

Вставні речення можуть бути поширеними, але найчастіше вони не поширені. Вставні конструкції у тексті також грають роль додаткових зауважень. Вони охоплюють багато сфер мовлення, мають велике стилістичне навантаження.

Як і будь-які стилістеми, вставні конструкції широковживані у сучасних ЗМІ. Основним поясненням цього є функція модальності, яка визначає оцінку мовцем висловленої думки.

У мові сучасної преси, найактивніше функціонують ВК, що вказують на зв'язок висловлюваного з контекстом (виявляється, взагалі, головне, зокрема, зрештою, навпаки, наприклад, нарешті). Значну групу становлять вставні конструкції, що показують емоційну оцінку повідомлення: нівроку, на біду, на диво, на жаль, на лихо, на радість, на сором, на щастя. Актуальним є вживання вставних конструкцій, які визначають міру вірогідності повідомлення, впевненості (безперечно, безумовно, дійсно, звичайно, звісно, зрозуміло), а також які вказують на те, кому належить висловлена думка.

У пресі вставні конструкції вживаються частіше на початку речення, тим самим концентруючи увагу читача на цілому реченні, а не на окремих його одиницях.

Стилістично автор досягає поставленої мети за допомогою форм використаних дієслів, які виступають у ролі вставних конструкцій.

Активно також журналісти у своїх текстах вживають елементи відприкметникового, від займенникового та відчислівникового походження (як головне, власне, втім (утім), по-перше, по-друге).

У багатьох випадках використовується безособова форма дієслів.

Вставне слово зі значенням висновку отже використовується у текстах сучасної преси достатньо часто. Воно допомагає читачеві сконцентруватися на важливому.

Велике значення в українській пресі мають вставні слова гіпотетичної та констатуючою модальності, що вказують на зв'язок висловлюваного з текстом. До вставних конструкцій гіпотетичної модальності належать: може, можливо, мабуть, певно, напевно, ймовірно. Звичайно, зрозуміло, справді, безумовно, безперечно належать до констатуючої модальності. Вони означають вірогідність повідомлення, впевненість.

Ставлення мовця до сказаного позначається вставними словами, що позначають почуття, викликані фактами, про які повідомляється: благо, на щастя, на лихо, на диво, на загальне захоплення.

Дослідження показало, що журналісти у сучасній пресі частіше вживають вставні слова, що позначають тугу, розчарованість та прикрість, ніж ті, що виражають радість та віру. Це можна пояснити тим фактом, що сьогодні преса насичена негативом.

Завдяки різноманітності значень, що виражаються вставними словами, вони використовуються у всіх мовних стилях. При цьому, разом із міжстильовими вставними словами, в окремих розрядах можна відзначити слова з помітно вираженим характером книжності, размовності, застарілості.

Слід також зауважити, що не кожний текст потребує вживання вставних конструкцій. Наприклад, у творах наукового, ділового та офіційного стилю вставні конструкції не слід вживати, а у творах розмовного, художнього, публіцистичного, епістолярного стилів навпаки.

Журналісти використовують вставні конструкції у своїх матеріалах з комунікативною метою. Це один із способів «спілкування» з читачем.

У проаналізованих матеріалах використовуються лише доречні вставні конструкції. Вони звертають увагу читача на сказане, посилюють контраст тексту та роблять його більш зрозумілим.

Вставні конструкції – це стилістично важливий компонент. За його допомогою досягається експресивність тексту. Вставні конструкції можуть відображати іронію, впевненість/невпевненість, звернути увагу читача на висновок, дати емоційну оцінку повідомлюваного та вказати на того, хто подає думку.

Поширеними є вставні конструкції, які вказують на зв'язок думок, послідовність викладу або його завершення. Це пояснюється тим, що журналістські матеріали повинні мати логічність, ясність і чіткість. Тоді такий матеріал вважається завершеним. У такому разі вставні конструкції слугують допоміжним чинником творення текстів. Вони знаходяться на будь-якій позиції в реченні, тому що вставні конструкції це не лише зв’язки речень між собою, а взагалі думок.

Вставні конструкції як мовний прийом не мають стилістичних обмежень.

Список литературы:

1. Аникин А. И. Вводные единицы в речи / А. И. Аникин // Рус. речь. — 1970. — № 2. — С. 12–13.

2. Бабакова И. А. Явление вводности в современном русском языке: Автореф. дис. канд. филолог. наук. Харьков, 1955. – С. 19–20.

3. Виноградов В. В. Вопросы изучения сложного предложения // Грамматика русского языка. М. : Изд-во Акад. наук СССР, 1954. – Т. 2. – С. 59–62.

4. Вихованець І. Р. Синтаксис // Граматика української мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. П. Грищенко. – К. , 1982 . – С. 133–208.

5. Грунський М. , Мироненко М. Розділові знаки. К. – Харків, 1929. – С. 112–114.

6. Житар Ірина, Диференційні ознаки вставлених і вставних конструкцій: порівняльний аспект. Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. праць Інституту повітряного і космічного права та масових комунікацій Національного авіаційного університету. – К. :Університет «Україна», 2009. – Вип. 18. (частина II). – С. 34–44.

7. Загнітко А. П. Основи теоретичного синтаксису. Ч. 2. Горлівка, 2004. – 254 с.

8. Капелюшний А. О. Стилістика й редагування: Практичний словник-довідник журналіста. – Львів: ПАЮ, 2002. – С. 61–63.

9. Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови: Навч. Посібник. – К. , 1995. – 312 с.

10. Кацавець Р. Ділова мова: сучасний вимір. Підручник. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – С. 48–50.

11. Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник / Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько; За ред. Л. І. Мацько. — К. : Вища шк. , 2003. – С. 397–398.

12. Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении. – М. : Уч. пос, 1956. – 510 с.

13. Рогозін Л. Л. Ускладнене речення в поемі І. П. Котляревського «Енеїда». – 155 с.

14. Синявський О. Норми української літературної мови. – Львів, 1941. – С. 206–207.

15. Сучасна українська мова: Підручник /О. Д. Пономарів, С 91 В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін. ; За ред. О. Д. Пономарева. — 2-ге вид. , перероб. — К. : Либідь, 2001. — С. 276–278.

16. Шахматов А. А. Синтаксис русского языка. – М. : Эдиториал УРСС, 2001. – С. 265–267.

17. Юрків Михайло. Морфологічний статус модальних слів. Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. праць Інституту повітряного і космічного права та масових комунікацій Національного авіаційного університету. – К. :Університет «Україна», 2009. – Вип. 18. (частина II). – С. 218–225.