• Задать вопрос менеджеру

Twitter новости

Обучение письменному иноязычному общению на основе ИКТ http://t.co/IK2NAjncrk

Online-опрос

Антиплагиат онлайнДипломант
Яндекс.Метрика

Правочини та їх види

Предмет:Право
Тип:Курсовая
Объем, листов:41
Word
Получить полную версию работы
Релевантные слова:правочину, від, правочин, його, наприклад, або, правочини, права, форми, правочинів, україни, волі, сторін, договір, вчинення
Процент оригинальности:
69 %
Цена:400 руб.
Содержание:

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВОЧИНІВ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ 7

1. 1. Поняття правочину в цивільному законодавстві 7

1. 2. Види правочинів 11

РОЗДІЛ 2. ПРАВОЧИНИ, ЯК ПІДСТАВА ВИНИКНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ І ОБОВ’ЯЗКІВ 15

2. 1. Форма правочину та її додержання як одна з обов’язкових умов чинності правочинів 15

2. 2. Нотаріальне посвідчення та державна реєстрація укладених правочинів 25

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ НЕДОДЕРЖАННЯ ВИМОГ ЗАКОНОДАВСТВА ПРИ ВЧИНЕННІ ПРАВОЧИНІВ 31

3. 1. Сутність та загальні засади правових наслідків недодержання вимог законодавства при вчиненні правочинів 31

3. 2. Правове регулювання нікчемних правочинів 33

ВИСНОВКИ 37

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 39

Вступление:

Актуальність дослідження. Вчинення правочину в установленій законом формі є однією із загальних вимог, додержання яких є необхідним для забезпечення його чинності (п. 4 ст. 203 ЦК України 2003р. ). Тому форма є однією з ключових категорій вчення про цивільний правочин. У ЦК України їй присвячено 45 статей, а у кожному підручнику з цивільного права міститься відповідна глава чи розділ, де норми таких статей аналізуються. Проте цим не вичерпується накопичене людством знання про вказану правову категорію.

Багато відомих учених-цивілістів, такі як І. Новицький, Г. Амерханов, Н. Рабинович, Ф. Хейфец, В. Толстой, М. Брагинський, В. Вітрянський та інші займалися науковою розробкою загальних та/або спеціальних проблем, пов'язаних з правочинами.

Незважаючи на велику кількість праць, присвячених правочину, на сьогодні ні чинне цивільне законодавство, ні наука цивільного права не дають однозначного визначення деяких аспектів правочину (наприклад його форми та відповідної типології). Ця проблема, у свою чергу, призводить до неоднозначного, непослідовного тлумачення й застосування чинного законодавства, неможливості дослідження правочину.

Перші норми про правочин можна знайти вже у римському цивільному праві. Так, римські юристи за формою розрізняли правочини вербальні та літеральні.

Внаслідок рецепції римського права зазначені вище види правочину було сприйнято у країнах континентальної Європи, Англії, а пізніше і у США. У середині XIX ст. розроблені римлянами положення про правочин були привезені Д. Мейєром у Росію. Проте Д. Мейер розробив власний підхід до розуміння правочину та його форми і на відміну від римських правників розглядав правочин та його форму не як спосіб фіксації, а як форму вираження волі учасника цивільних відносин .

Пізніше таку позицію було підтримано іншим відомим дореволюційним цивілістом, професором Г. Шершеневичем .

У радянські часи вчені продовжували дискусію щодо поняття правочину, його видів, а також співвідношення форми правочину зі способом волевиявлення. У процесі дискусії сформувалися дві принципово різні точки зору на цю проблему. Більшість, а саме І. Новицький, В. Толстой, Ф. Хейфец, Я. Купік, Е. Ейдинова, О. Садиков, О. Красавчиков намагалися продовжити справу Д. Мейера та Г. Шершеневича і відстояти позицію, згідно з якою під правочином та його формою слід розуміти форму вираження волі.

Інші вчені, такі як О. Іоффе, О. Пушкін та В. Шахматов, були прихильниками римського підходу до правочину та його форми і розуміли під нею спосіб фіксації волі.

Не знала наука цивільного права і єдиної точки зору стосовно типології форми правочину. Так, одні автори розрізняли словесну (усну та письмову) і конклюдентну форми. На думку інших, слід було говорити про усну, письмову та конклюдентну форми правочину. Третя група авторів розрізняла лише усну та письмову форми, забуваючи про конклюдентні дії.

Судова ж практика, не приділяючи уваги поняттю форми правочину, відповідно до норм ЦК 1963 р. , розрізняла такі її види як усну та письмову (просту та нотаріальну) . Причиною такої ситуації була відсутність чіткого критерію класифікації, то обумовлене неоднозначним розумінням форми правочину.

90-ті роки XX ст. та перші роки XXI ст. не відзначилися великими досягненнями в науковій розробці поняття правочину. Тому позиції сучасних авторів мало чим відрізняються від позицій вчених, які працювали у 60-80-х роках. Як і раніше, зберігається неоднозначність у підходах до визначення поняття правочину, його форми та її типології.

Відсутність у сучасній науці цивільного права фундаментальних досліджень правочину, а також непоширеність судової практики з цього приводу, призвели до того, що до ЦК 2003р. увійшло багато норм ЦК УРСР 1963р. Як і раніше, ЦК України не містить визначення форми правочину, чітко не визначає способи вираження волі. Проте з огляду на предмет дослідження слід відмітити, що у ЦК України є і багато позитивних моментів.

Що стосується судової практики відносно правочинів та окремих його аспектів, то Україні не просто виникли, а тривалий час існують різні підходи до розгляду однотипних справ судами загальної юрисдикції та господарськими судами.

Головною метою даного дослідження є визначення поняття правочину, дослідження його умов дійсності правочину, дослідження історії виникнення норм про правочин, аналіз відповідного вітчизняного та іноземного законодавства, судової практики та точок зору вчених-цивілістів.

Отримане після узагальнення знання й положення теорії інформації нададуть можливість виявити сутнісні ознаки правочину та з'ясувати критерії, які будуть використані для його класифікації.

Виходячи з поставленої мети, в даному дослідженні поставлені наступні завдання:

1) визначити поняття правочину, його правові характеристики;

2) дослідити види правочинів;

3) розглянути поняття форми правочину, навести її класифікацію та визначити актуальні проблеми в сучасній цивілістиці щодо класифікації форми правочину;

4) проаналізувати практику нотаріального посвідчення та державної реєстрації укладених правочинів;

5) визначити правові наслідки недодержання вимог законодавства при вчиненні правочинів.

При написанні даної роботи було використано такі методи дослідження: спеціально-юридичний, порівняльно-правовий, історико-порівняльний.

Об’єктом дослідження є центральний інститут цивільного права – правочин, його умови дійсності та правові наслідки недодержання вимог чинного законодавства сторонами при вчиненні правочинів.

Предметом дослідження є чинне законодавство, монографічні та публіцистичні дослідження з питань центрального інституту цивільного права – інституту правочину.

Дана робота має відповідну структуру: вступ, 3 розділи, висновки та список використаних джерел та літератури.

Заключение:

На підставі всього вищезазначеного, можна зробити певні висновки.

1. Правочин є найпоширенішою підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Він є юридичним фактом (ст. 11 ЦК) та являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату, тобто є обставиною, з настанням якої закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Згідно з цим цивільне законодавство України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

2. Залежно від числа сторін правочину, вираз волі яких є необхідним для його вчинення, закон поділяє правочини на односторонні та дво- чи багатосторонні (договори). Крім того, правочини поділяються на: сплатні та безоплатні, консенсуальні та реальні, каузальні та абстрактні, умовні та безумовні, фідуціарні. Залежно від того, коли правочин вважається вчиненим, тобто породжує права та обов'язки, правочини поділяються на консенсуальні (від лат. consensus - правочин) та реальні (від лат. res - річ). Правочини поділяються на умовні та безумовні. Умовним є правочин, в якому виникнення прав та обов'язків ставиться сторонами у залежність від обставин, які можуть настати або не настати у майбутньому. Правочини, що не містять відкладальних або скасувальних умов, є безумовними.

3. Воля учасника цивільних відносин, спрямована на встановлення, зміну та припинення цивільних відносин, може бути виражена словесно або за допомогою конк-людентних дій. Відповідно, слід розрізняти словесне та конклюдентне волевиявлення. Як словесне, так і конклюдентне волевиявлення можуть бути зафіксовані на носієві або ж вчинятися без будь-якої фіксації. Зафіксоване на носієві волевиявлення учасників цивільних відносин, спрямоване на встановлення, зміну та припинення цивільних відносин, слід називати формою правочину. Форма правочину буває письмова, електронна та інша, яка передбачає фіксацію волевиявлення на носієві.

4. Вимоги щодо обов'язкової нотаріальної форми правочину встановлені для довіреності на вчинення правочинів, що потребують нотаріальної форми чи виданої в порядку передовіри; договору купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, жилого будинку (квартири) або іншого нерухомого майна; договору застави нерухомого майна, транспортних засобів, космічних об'єктів; договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, заповіту; договору про передачу нерухомого майна під виплату ренти; договору управління нерухомим майном; договору дарування майна відповідно визначеної законом суми; договору позики транспортного засобу за участю фізичної особи; договору найму будівлі або іншої капітальної споруди, укладеної строком на один рік і більше, та інших договорів. Крім того, нотаріальне посвідчення є обов'язковим, коли сторони досягли домовленості щодо обов'язковості вчинення правочину саме в цій формі.

5. Правочини підлягають державній реєстрації у випадках, прямо передбачених законом: це купівля-продаж земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, жилого будинку (квартири) або іншого нерухомого майна (ст. 657 ЦК), договори про передачу нерухомого майна під виплату ренти (ст. 731 ЦК), договір управління нерухомим майном (ст. 1031), договір довічного утримання (ст. 745 ЦК), договір оренди земельної ділянки (125 ЗК України) та інші.

6. Виділяють дві групи правових наслідків недійсності правочину, які можна поділити на: основні - двостороння реституція (від лат. rеstiture - відновлювати, відшкодовувати) та додаткові - відшкодування збитків та моральної шкоди.

7. Недійсні правочини вважаються недійсними з моменту їх вчинення. Моментом вчинення дво- та багатосторонніх правочинів за загальним правилом слід вважати момент, визначений ч. 1 ст. 638 ЦК, тобто досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Список литературы:

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. З подальшими змінами (в реадкції 2004р. ). // Відомості Верховної Ради (ВВР). -1996. -№30. - ст. 141.

2. Господарський кодекс України. Від 16 січня 2003р. №436-IV. // Відомості Верховної Ради (ВВР). -2003. -№18, №19-20, №21-22. - ст. 144.

3. Земельний кодекс України. Від 25 жовтня 2001р. №2768-III. З подальшими змінами. // Відомості Верховної Ради (ВВР). -2002. -№3-4. - ст. 27.

4. Цивільний кодекс України. Від 16 січня 2003р. №435-IV. З подальшими змінами. // Відомості Верховної Ради (ВВР). -2003. -№40-44. - ст. 356.

5. Цивільний кодекс УРСР (втратив чинність). – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 234 с.

6. Закон України. Про електронні документи та електронний документообіг. Від 22. 05. 2003р. №851-IV. // Відомості Верховної Ради (ВВР). -2003. -№36. - ст. 275.

7. Александров Д. Электронно-цифровая форма договора // Финансовая консультація. -2001. -№ 18. -С. 61-62.

8. Войтюк І. А. , Карабань В. Я. , Ротань В. Г. , Шевчук П. І. Програма спеціального курсу «Нові Цивільний та Господарський кодекси України» для суддів судів загальної юрисдикції України. Методичні рекомендації щодо вивчення Цивільного та Господарського кодексів України: - К. : Концерн «Видавничий дім „Ін Юре”, 2003. – 229 с.

9. Брагинский М. И. , Витрянский В. В. Договорное право. Кн. первая: Общие положения: Изд. 2-е, испр. - М. , 2000. - 848 с.

10. Гражданское право Украины: Учебник для вузов системи МВД: В 2-х ч. - Ч. 1. / Под ред. проф. А. А. Пушкина, доц. В. М. Самойленко. - X. , 1996. - 440 с.

11. Кротов М. В. Гражданское право. -Т. 1: Учебник. Изд. 5-е, перераб. и дон. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. - М , 2001. – 632 с.

12. Кучер В. Поняття протиправності нікчемних правочинів за проектом Цивільного Кодексу України. // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №10. – С. 45 – 48.

13. Кучер В. Співвідношення понять „недійсний” та „неукладений” правочин у контексті нового цивільного законодавства. // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №9. – С. 51 - 54.

14. Мейер Д. И. Русское гражданское право: В 2-х ч. - Ч. 1. - М. , 1997. - 290 с.

15. Сахарук Д. Поняття та види форми правочину. // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - №12. – С. 43 – 47.

16. Спасибо – Фатєєва І. В. Нікчемні правочини та їх наслідки. // Вісник господарського судочинства. – 2004. - №2. – С. 178 – 184.

17. Спасибо – Фатєєва І. В. Проблемні аспкти недійсних правочинів. // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №7. – С. 29 – 33.

18. Сцюпович С. В. Информатика. Базовый курс. – СПб. , 1999. - 640 с.

19. Тархов В. А. Гражданское право. Общая часть. Курс лекций. - Чебоксары, 1997. - 331 с.

20. Цивільний кодекс України. Науково – практичний коментар. У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – К. : Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. – Ч. 1. – 692 с.

21. Цивільний кодекс України: Коментар. — X. : ТОВ «Одіссей», 2003. – 303 с.

22. Цивільне право України: Підручник. У 2 кн. / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін. - К. : Юрінком Інтер, 2002. – 683 с.

23. Цивільне право України. Академічний курс: Підручник: у 2-х т. / За загальною ред. Я. М. Шевченко. - Т. 1. Загальна частина. - К. : Концерн Видавничий дім „Ін Юре”, 2003. – 639 с.

24. Цивільне право України. Підручник у двох кн. Кн. 1. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 720 с.

25. Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права (по нзданию 1907 г. ). - М. , 1995. - 556 с.

26. Юровська Г. В. Правочини як підстава виникнення цивільних прав і обов’язків. // Адвокат. – 2004. - №4. – С. 15 – 18.

Рекомендованные документы: