• Задать вопрос менеджеру

Twitter новости

Обучение письменному иноязычному общению на основе ИКТ http://t.co/IK2NAjncrk

Online-опрос

Антиплагиат онлайнДипломант
Яндекс.Метрика

Захист у кримінальному судочинстві

Предмет:Право
Тип:Курсовая
Объем, листов:57
Word
Получить полную версию работы
Релевантные слова:захисту, його, процесі, під, час, ііі, європ, правові, вступ, поняття, предмет, стадії, процес
Процент оригинальности:
77 %
Цена:600 руб.
Содержание:

РОЗДІЛ І. Загальні положення інституту захисту у кримінальному судочинстві.

1. 1 Поняття та значення захисту в кримінальному процесі

1. 2 Предмет захисту в кримінальному процесі.

1. 3 Захисник і його процесуальне становище: адвокати, Близькі родичі, опікуни й піклувальники, Громадський захисник

РОЗДІЛ ІІ. Захисник на стадії досудового слідства

2. 1 Вступ захисника у процес

2. 2 Правові можливості захисника під час попереднього слідства

РОЗДІЛ ІІІ. Інститут захисту та його відповідність європейським та світовим стандартам

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступление:

Становлення України як незалежної демократичної держави зумовлює необхідність вироблення нових, науково-обґрунтованих підходів до розвитку її правової системи. Головним напрямком правової реформи повинна стати реальна правова захищеність особи; розвиненість і гарантованість її прав і охоронюваних законом інтересів надійне забезпечення взаємозв'язків і взаємо відповідальності особи перед державою і держави перед особою. Визначальним етапом на цьому шляху стало прийняття нової Конституції України, яка однією з головних засад судочинства проголосила забезпечення обвинуваченому права на захист (ст. 129).

Посилення правового захисту особи, розширення і зміцнення правових гарантій її прав і свобод в умовах розвитку демократії, а також утвердження незалежної судової влади, як визначального гаранту цих прав і свобод, справедливості і законності - необхідна умова функціонування демократичної правової держави.

Основне місце в системі таких гарантій повинно належати процесуальним гарантіям, які визначатимуть напрямок держави на демократизацію і гуманізацію кримінально-процесуального законодавства України. І це не випадково. Адже порушення цих гарантій найбільш істотно впливає на права і охоронювані законом інтереси осіб, які попадають в сферу кримінально-процесуальної діяльності і, насамперед підозрюваного, обвинуваченого і підсудного.

Серед процесуальних гарантій прав особи гарантії права обвинуваченого на захист займають особливе місце. Пояснюється це тим, що саме обвинувачений притягнутий до кримінальної відповідальності, саме його суб'єктивні права і інтереси порушуються в ході процесу особливо відчутно. Тому перш за все обвинуваченому повинна бути надана максимальна можливість захисту своїх прав і інтересів від необґрунтованого притягнення і засудження. Ці гарантії необхідні також тому, що здійснення правосуддя буде ускладненим, якщо обвинувачений не зможе захищатися, наводити докази в своє виправдання. Тільки дослідивши всі доводи як зі сторони обвинувачення, так і зі сторони захисту, можна зробити правильний висновок про винність чи невинуватість обвинуваченого. Тому процесуальні гарантії це не тільки гарантії особи, але і гарантії встановлення істини, правильного вирішення кримінальної справи.

Враховуючи складність кримінального процесу, а також те, що обвинувачений, який не обізнаний в питаннях права, може опинитися в нерівному положенні (щодо встановлення істини і юридичного тлумачення інкримінуючого йому діяння) в порівнянні з представниками органів кримінального переслідування, в чиєму провадженні знаходиться справа, закон надає можливість, а в окремих випадках робить обов'язковою участь в процесі спеціальної особи, яка користується довір'ям обвинуваченого, захисника. Відсутність в процесі захисника не тільки ускладнює, але і нерідко зводить нанівець значення захисту. Нереальним стає і рівність прав учасників судового розгляду.

Одним із істотних недоліків кримінально-процесуальної діяльності суб'єктів є зневажання функцією захисту, і як наслідок цього, захоплення обвинувальним ухилом. Непоодинокі випадки, коли заради "показників" грубо порушувались законність, права особи в ході дізнання і попереднього слідства. Така позиція тягне ущемлення інтересів і прав громадян, небгрунтоване і неправильне притягнення їх до кримінальної відповідальності. Комплексне дослідження функції захисту, належна реалізація ЇЇ суб'єктами буде сприяти встановленню об'єктивної істини в кримінальних справах, зміцненню законності.

Надання захиснику широких прав не може заважати, і не заважає здійсненню завдань кримінального судочинства. Навпаки, обмеження прав обвинуваченого і його захисника може призвести до необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності і засудженню невинуватого, до помилок в застосуванні кримінального закону, призначенню несправедливого покарання. Використовуючи всі зазначені в законі засоби і способи захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують обвинуваченого, пом'якшують чи виключають його відповідальність, надаючи обвинуваченому юридичну допомогу, захисник сприяє виконанню завдань кримінального судочинства.

Заключение:

У ст. 59 Конституції України зазначено, що «кожен має право на правову допомогу. У випадках передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги…в Україні діє адвокатура».

Право обвинуваченого на вибір адвоката зумовлено намірами законодавця забезпечити довіру обвинуваченого до свого захисника, без якої справжній захист неможливий.

Питання вибору захисника своїх прав загострилося у зв’язку з відомим роз’ясненням Конституційного Суду України з цього питання, який визнав неконституційним положення частин первої статті 44 Кримінально-процесуального Кодексу України, яке обмежує право вільного вибору обвинуваченням як захисника своїх прав, крім адвоката або іншого фахівця у царині права, який відповідно до закону має право надати правову допомогу.

Обгрунтовуючи таку позицію, Конституційний Суд України послався на те, що держава забезпечує конкуренцію у підприємницькій діяльності. Однак надання адвокатських послуг в Україні не належить до підприємницької діяльності. Крім того, кожен юрист повинен скласти адвокатський іспит, одержати адвокатське свідоцтво і скласти конкуренцію іншим захисникам. Тому подібна аргументація не переконлива.

Слід зауважити, що поняття захисник і адвокат не тотожні. Адвокат – особа, яка займається професійною адвокатською діяльністю, тобто є правозаступником і правозахисником та надає правову допомогу і здійснює представництво в судах, господарських судах, підприємствах, установах та організаціях, державних органах, а також обвинуваченого, підсудного. Захисник у кримінальному судочинстві – особа, яка спеціально уповноважена відстоювати законні інтереси обвинуваченого, підсудного і надає йому необхідну допомогу в релізауії його процесуальних прав. Таким чином, захисник – це процесуальна фігура у кримінальному процесі, наділена певними правами та обов’язками. Крім того. захисником може бути не тільки адвокат, а і певне визначене процесуальним законом коло осіб: фахівці права, яким закон дозволяє бути захисниками у кримінальній справі, а також близькі родичі.

Кримінально – процесуальний кодекс України доповнено статтею 61, яка визначає порядок усунення захисника від участі у справі за підставами пункт 1, 3, 4, 5 ч. 1, 2, 3 ст. 61 іздійснюється за постановою слідчого, а за підставами, передбаченими п. 2 ч. 1 або ч. 4 ст. 61 КПК України, питання вирішує суддя за поданням органу дізнання, слідчого, прокурора.

Зміни до кримінально – процесуального кодексу України вносились дещо поспішно. Навряд чи можна назвати вдалим формулювання ч. 4 ст. 61 КПК України, де вказується, що «не може бути захисником особа, яка, зловживаючи своїми правами, перешкоджає встановленню істини у справі, затягує розслідування чи судовий розгляд справи».

Оскільки «зловживання правом» - категорія в теорії права з’ясована не достатньо, таке формулювання відкриває надто широкі можливості до розширеного тлумачення цього поняття. У статті не розкрито зміст «об’єктивної сторони» зловживання правами. Вона не минуче вирішуватиметься шляхом суддівського розсуду (дискреції). Межі цього суддівського розсуду встановлюватимуться судовою практикою. Добре, що розв’язання цього питання віднесено до компетенції судді, а не слідчого і прокурора.

Найголовніше в цій ситуації – визначити ту межу, за якою право порушувати клопотання про побачення з обвинуваченим, бути присутнім при допиті або робити виписки зі справи перетворюються на «зловживання цими правами», на «не право».

Права адвоката – це не владні повнаваження. Він має право заявляти клопотання. Яка кількість клопотань заявлених адвокатом, перетворюється на їх протилежність – «зловживання правами»? І що означає «перешкоджання встановленню істини у справі»? Хіба обов’язок «встановлення істини у справі» покладено на адвоката?

Розпливчастість, неконкретність правової конструкції такої норми викликає певну недовіру і настороженість – надто «міліцейською» виглядає ця термінологія. Можна говорити про «зловживання владою», «зловживання довірою», наприклад правами опікуна всупереч інтересам дитини, проте говорити про «зловживання правами захисника». – це щось зовсім нове в історії нашого правіа, або ж, навпаки начебто добре забуте старе.

Звичайно, адвокати та, мабуть, і автори проекту змін сподіваються, що, розглядаючи таке подання, суд діятиме, керуючись принципами справедливості. Чесності і моральності, з одного боку, і дотримуючись таких стандартів для суддів, як розумність, безсторонність і добросовісність, з другого.

Зміни, внесені до КПК у зв’язку з припиненням дії окремих статтей перехідних положень Конституції України, передбачають, що «як захисники допускаються особи, які мють свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У випадках і в порядку, передбачених кодексом, як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники».

Закон розрізняє участь захисника за угодою і за призначенням. У коментарі до КПК України звертається увага, що на прохання затриманного «участь захисника в справі забезпечується слідчим органом, суддею чи судом (наприклад, коли обвинувачений перебуває під вартою, не знає нікого в даній місцевості тощо)».

Про необережність держави у зв’язку з допуском до участі у справі осіб, які не мають адвокатського посвідчення. написано багато. Тому немє сенсу повторюватись. Сподівання, що законодавець враху цю критику, на жаль, не справдилися.

Стаття 47 КПК України передбачає, що особа, яка проводить дізнання, слідчий або суд зобовязанінадати затриманій особі чи особі, яка утримується під вартою, допомогу у встановлені зв’язку із захисником або з особами, які можуть запросити захисника.

На слідчого, прокурора і суд покладено обов’язок забезпечити обвинуваченому право на захист, у тому числі і можливість користуватися допомогою обраного захисника. Тму під час затримання або пред’явлення обвинувачення слідчий зобов’язаний роз’яснити підозрюваному або обвинуваченому його права мати захисника.

Однак слід пам’ятати й інше. «В руках слідчого сконцентровано могутню і грізну силу, готову завалити на голову обвинуваченого (підозрюваного) цілий каскад відчутних примусових заходів. Ця сила може вторгнутися у житло, яке за звичайних умов вважається недоторканним, відкрити чужому огляду таємницю поштових відправлень, відстронити людину від звичної роботи та продиктувати багато інших суворих обмежень аж до позбавлення вищого блага – свободи».

За недопущення чи невчасне надання захисника, а також інші грубі порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, вчинення особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею, у Кримінальному кодексі України (ст. 374 ) передбачено кримінальну відповідальність.

Відповідно до статті 21 КПК України до початку першого допиту підозрюваному, обвинуваченому і підсудному слід обов’язково роз’яснити його право мати захисника і скласти про це протокол. Однак формулювання цієї сатті настільки традиційне і затерте, що ніхто навіть не звертає уваги на неправильно розставлені акценти. Адже право на захист передбачає не тільки роз’яснення щодо права мати захисника, а й, якщо підозрюваний, обвинувачений або підсудний виявив бажання користуватися правовою допомогою,заборону проводити допит до зустрічі з ним.

Якщо ж підозрюваний, обвинувачений або підсудний відмовився від адвоката, то він бі повинен користуватися процесуальними правами захисника, як, наприклад, у США. Обсяг цих прав, порядок користування ними мають бути уточнені у законі.

За загальним правилом захисник допускається на будь-якій стадії процесу (ст. 44 КПК України), що розпочинається від моменту порушення кримінальної справи. Чинення обвинуваченому перепон щодо захисту з допомогою обраного ним захисника є істотним порушенням Конституції України і кримінальног процесу.

Слід мати на увазі й різну правову природу запрошення адвоката для захисту та його допуск до участі у справі. Запрошення адвоката є цивільно – правовою угодою, а допуск адвоката до участі справі – кримінально процусальною дією. Законом не передбачено одночасне настання обох цих дії. У реальій практиці захисту є певні проблеми щодо допуску адвоката до участі у справі.

У тексті ст. 44 КПК України закладено внутрішньо суперечність. З одного боку, захисником є особа, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. З іншого – адвокат допускається до участі у справі на будь- якій стадії процесу. Але, очевидно, що з моменту порушення кримінальної справи щодо певної особи і до моменту визнання її обвинуваченим або підозрюваним адвокат не буде допущений на тій підставі, що немає ще суб’єкта захисту.

Така позиція має певну логіку. Не можна не звернути увагу на непевне становище особи, проти якої порушено кримінальну справу, на що неодноразово вказувалось у правовій літературі. У зв’язку з цим доцільно визнати ,що підозрюваним вважається особа, щодо якої порушено кримінальну справу. У такому разі від моменту порушення кримінальної справи особа має права підозрюваногоі може користуватися послугами захисника. Законопроект про доповнення ст. . 43 КПК України положенням про те, що підозрюваним визнається «особа, щодо якої порушено кримінальну справу», внесено до Верховної Ради України.

Повноваження захисника підтверджуються: адвоката – ордером відповідного адвокатського обєднання; адвоката, який не є членом адвокатського обєднання, - угодою, інших фахівців, які за законом чи за дорученням юридичної особи мають право на надання правової допомого, - угодою або дорученням юридичної особи.

Близькі родичі допускаються до участі у справі від моменту пред’явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів попереднього слідства - за заявою обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого про їх допуск як захисників.

У випадках коли участь захисника є обов’язковою, близькі родичі можуть брати участь у справі лише водночас захисником – адвокатом або іншим фахівцем, який має на це право за законом. Про допуск захисника до участі у справі слідчий, прокурор, орган дізнання виносять постанову, а суд – ухвалу.

Допуск захисника до участі у справі на підставі процесуального документа крикується у пресі. Таку новацію кваліфікують як спрямовану на погіршення становища обвинуваченого та його захисника. «Так, раніше для вступу в справу адвоката достатньо було пред’явити ордер, слідчий приєднував його до справи і видавав довідку для СІЗО про те, що адвокат допущений у справу як захисник. Тепер відповідно до ст. 44 КПК необхідно винести постанову для одержання якої, безумовно, доведеться докласти більше зусиль».

Якщо бути точним, відповідно до ст. 12 ЗУ «Про попереднє ув’язнення» слідчий направляв до СІЗО повідомлення про допуск адвоката до участі у справі. Очевидно, що цей порядок не зміниться поки не будуть внесені зміни до закону «Про попереднє ув’язнення». Далеко не завжди слідчі давали повідомлення на руки адвокату. Тому оформлення допуску адвоката процесуальним документом (постановою, ухвалою), мабуть, є правильним кроком з боку законодавця.

Інша річ, що доцільно визначити термін для винесення постанови. Наприклад: «Про допуск захисника до участі в справі особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд ухвалу. Постанова (ухвала) про допуск захисника до участі у справі виноситься негайно, але не пізніше 24 годин з моменту звернення захисника. У постанові вказується, о котрій годині вона винесена та її дата. Копія постанови (ухвали) вручається захиснику, обвинуваченому, підсудному».

Список литературы: